Без кореня і грунту не обійтись

Сам собі садівник

БЕЗ КОРЕНЯ І ГРУНТУ НЕ ОБІЙТИСЬ

Коли італійський вчений Песталоцці оголосив, що для росту дерева потрібний ґрунт, його мало не засміяли як дивака. Був для цього й при­від. Робили такий дослід: у банку з дистильованою водою ставили гілку верби. Вона проростала. Зважили вербу, і виявилося, що верба прибавила у вазі 200 грамів. Де взявся приріст, адже у воді нічого не було? Отож верба жила і росла за рахунок води.

Проте сьогодні які б досліди не ставилися, кожному зрозуміло, що без ґрунту і кореня дереву не обійтись. Корінь — це найперше якір, яким дерево тримається в ґрунті. Це, так би мовити, інженерна споруда, фундамент башти — надземної частини дерева. І чим вища і важча надземна частина, тим міцнішим мусить бути фундамент дерева — ко­ренева система. Невідповідність міцності якоря вазі і всім навантажен­ням надземної частини повинна компенсуватися додатковими засобами: різними підставками, шпалерами, опорами, зробленими людиною.

Поряд з цим великий вплив у взаємозв'язку кореня з надземною частиною дерева відіграє ґрунт. Міцність кореневої системи на легких ґрунтах мусить бути завжди більшою, ніж на важких, бо останні щільніше прилягають до розгалужень і з більшою силою утримують дерева навіть на слабіших коренях. На легких ґрунтах дерева під вагою врожаю або сильних вітрів часто падають, маючи досить міцну коре­неву систему.

Величина, галуження та глибина залягання коріння залежать на­самперед від способу вирощування саджанця, підщепи, а також обро­бітку ґрунту. Вирощені без пікіровки або без підрізання корінців дички дають у переважній більшості порід стрижневий корінь з незначним розгалуженням. Його якірність завжди слабіша від саджанців, виро­щених з пікіруванням сіянців, у яких добре розгалужена коренева система.

Корені вегетативних підщеп утворюються з додаткових бокових бруньок і, як правило, розташовуються у верхніх горизонтах грунту.

А тому завжди мають нижчу від сіянця якірність. Проте і між собою вегетативні підщепи сильно різняться якірністю коренів: якщо шпалера обов'язкова для дерева на парадизці 9, то дусени 3 і 4 та деякі інші вегетативно розмножувані підщепи можуть обійтись і без додаткових опор.

Часта глибока оранка міжрядь, і особливо пристовбурних смуг на легких грунтах, відчутно знижує якірність будь-яких підщеп. До того ж приводить і регулярне поверхневе внесення добрив, бо коренева система теж переміщається у верхні горизонти.

Проте корінь — не тільки якір дерева. Він і головний постачальник мінерального живлення та води для надземної частини: стовбура, гілок, листя, квітів, плодів. Дослідами встановлено, що трирічна яблунька за літо випаровує 150—200 кілограмів води, а в 15—20 років витрачання води деревом за вегетаційний період сягає 1,5—2 тонн. Завдяки своїм дрібнесеньким щупальцям (вбирним корінчикам), які густо розміща­ються на основних скелетних та напівскелетних коренях, дерево вбирає з ґрунту необхідну кількість води, що йде на дихання і фотосинтез (транспірацію), і разом з водою — мінеральні солі для тих же потреб. Звідси ще один не менш важливий висновок: чим більше вбирних корінчиків і чим краще вони зв'язані з ґрунтом, тим більше шансів на повне забезпечення надземної частини водою та мінеральним живлен­ням. При закладці саду однорічками вбирних корінчиків в них більше в десятки разів проти саджанців більш старшого віку. Англійський вчений Джордж Соулз писав: «...для посадки краще здоровий одно­річний саджанець... невелике дерево з гарною кореневою системою більш бажане, ніж велике з поганою кореневою системою». Наявність при пересадці дерева (особливо весною) великої кількості біленьких дрібненьких корінчиків — найперша ознака життя саджанця, а добре притоптування та полив у час посадки — гарантія приживання, гарного росту і швидкого плодоношення дерева.

Як показують досліди і практика, не на всіх ґрунтах однаково живуть, ростуть і плодоносять садові культури. Л.П.Симиренко писав: «Багато зла чинить справі розвитку в краю промислового плодівництва невдалий вибір сортів для саду, але ще гірше зло — від невмілого вибору місця під самий сад». Одні породи, сорти і підщепи люблять низинні, добре зволожені місця, інші — навпаки, краще розвиваються при нор­мальній вологості ґрунту. Одні краще ростуть і щедріше врожаяться на легких супіщаних ґрунтах, другі — на чорноземах, треті — на гли­нистих, четверті — взагалі невибагливі до ґрунту. Більшість плодових і ягідних культур — світлолюбиві рослини. Проте є й такі, що непогано переносять певний затінок.

Всі ці та багато інших чинників і кладуться в основу вибору місця та ґрунту для тієї чи іншої породи, сорту чи сортово-підщепної комбінації. Побутує думка, що плодові культури можна вирощувати скрізь, де не ростимуть ніякі інші рослини. Лев Платонович Симиренко неодноразово застерігав від таких міркувань. Він писав, що під сади іноді «утилізують навіть круті схили гір, покладаючись на святу простоту, що те місце, на якому ніщо інше не може бути окультурене, годиться для влаштування саду». І наголошував, що в таких «милих» умовах «дерева відцвітуть, не встигнувши зацвісти, і вмруть від собачої старості, проковтнувши масу коштів і вселивши у власника помилкове переконання в тому, що наші умови непридатні для розвитку промисло­вого плодівництва».

Особливо велике значення має наявність у ґрунті вологи або мо­жливість зрошення саду, оскільки водопостачанням вирішується прак­тично і мінеральне живлення дерев. Разом з тим, неприпустимі під сад і заболочені ділянки, бо тут рослини можуть зачахнути від повіт­ряного голодування.

Всі ці та багато інших питань вирішуються як вибором місця під сад, так і відповідною агротехнікою догляду за ґрунтом. Нестачу вологи при відсутності зрошення, наприклад, можна компенсувати утриманням ґрунту в стані чорного пару. До речі, це єдиний шлях до щорічних врожаїв у богарних, незрошуваних садах. Підсів в міжряддях таких насаджень інших культур, і особливо багаторічних трав та ще й з метою використання їх на сіно, рівнозначне, як зауважував Л.П.Симиренко, здиранню з одного ведмедя двох шкур. Наголошуючи на необхідності обов'язкового зрошення промислового саду і недопущення в ньому будь-яких міжрядних культур, він писав: «Як же то дереву в нашій «благословенній», але засушливій Малоросії, котре не те що поливу, інколи за все літо і путнього дощу не побачить, а тут ще густий зелений трав'яний килим розіслався по землі, перехватуючи і ті слізні краплини води у вигляді рос та інших форм, які при суцільнорихлій поверхні саду, можливо, хоч трохи поліпшили б справу цих горе-плодових мучеників... Де ж, скажіть на милість, такому дереву вигодувати вам і щедрий, і нормально хороший урожай?»

Особливо відчутна роль водозабезпечення дерев при пересадці. Щедрий полив саджанця забезпечує з'єднання вбирних корінчиків з ґрунтом, допомагає їм у відновленні мінерального живлення. Наймен­ший дефіцит вологи в рік посадки дерева шкідливо відбивається не тільки на його доброму рості — основі скороплідності, а й на прижи­ванні взагалі. Тому потрійний, чотирикратний полив протягом першого року; подвійний, потрійний полив у другу вегетацію — головні агроза­ходи з метою швидкого одержання перших врожаїв, майбутньої про­дуктивності саду. Норма поливу — 3—5 відер на дерево кожного разу. Недостатній полив може нашкодити. Розвиток коренів ітиме тільки у верхніх горизонтах. Взимку дерево може підмерзнути, а влітку — за­гинути при найменших засухах. Характерно, що засуха, нестача вологи для дерева може виникнути не тільки природно, а й з допомогою рук садовода, через надмірну турботу про підживлення дерева. Вбирання коренями поживних речовин з ґрунтовим розчином іде шляхом осмосу, тобто завдяки тому, що концентрація розчину в клітинах завжди вища від ґрунтового розчину. Надмірне внесення добрив у ґрунт може при­звести до стану, коли концентрація ґрунтового розчину стане вищою. І тоді волога клітин коренів теж шляхом осмосу, але зворотного, почне переміщатись у ґрунт. Дерево в'яне, горить. Зараджують цьому щедрим поливом, промиванням коренів.

Корені не тільки вбирають з ґрунту поживні речовини, а й виді­ляють в нього частину органічних і мінеральних речовин. Це сприяє концентрації поблизу коренів, у так званій ризосфері, різних мікро­організмів: бактерій, грибків, які сприяють перетворенню нерозчинних форм живлення в легкорозчинні, засвоювані рослинами. Характерно, що кожний вид дерев має «свої» мікроорганізми. Багато хто, наприклад, знає, що підвишні (ранні весняні гриби) ростуть, як правило, у вишняках, сливових та грушевих садах. Білі гриби — у дубових дібровах і т. п. Часте глибоке переорювання міжрядь, і особливо пристовбурних смуг, шкідливо відбивається на рості дерев не тільки через фізичне пошко­дження коренів. Головний фактор тут — різке зменшення активності дії мікроорганізмів внаслідок несприятливих для них умов. Ось чому навіть при зрошенні не слід зловживати щорічним переорюванням міжрядь.

Корінь і ґрунт. Єдине ціле. Знання і дотримання законів їхнього співжиття — основа високих, щорічних і якісних врожаїв саду.