Не купуй садового ножа

Сам собі садівник

НЕ КУПУЙ САДОВОГО НОЖА

Між усіма частинами, органами плодового дерева існує тісний взаємозв’язок, найменше порушення якого може звести нанівець всі раніше докладені зусилля. Так вкорочена при викопуванні саджанця в розсаднику коренева система вимагає такого ж зменшення надземної частини. Не зробивши цього, ми помічаємо, що деревце після посадки хоч і прижилось, довго (іноді роками) хиріє, не росте, а про плодо­ношення нічого й думати. В основі регулювання взаємозв'язку над­земної частини і кореневої системи дерева, як показує практика, най­перше місце належить обрізці. Її по праву називають головним ювелір­ним мистецтвом усієї садової справи. І той, хто навчився володіти садовим ножем, стає майстром швидких і щорічних врожаїв, не знає, що таке періодичність плодоношення саду. Цікаві в цьому плані за­уваження Льва Платоновича Симиренка. Він писав, що, посадивши пра­вильно виховане дерево з нормальною повною кроною, необхідно потім надати йому можливість більш або менш вільно розвиватись, не забу­ваючи разом з тим про необхідний культурний догляд.

«Спішу, проте, застерегти, що під культурним доглядом я не розу­мію енергійного щорічного обрізування. Ніж обопільно гостра зброя, і оскільки знаючих і вмілих рук менше, ніж безграмотних і невмілих, то цей інструмент, на жаль, частіше приносить шкоду, ніж користь, у зв'язку з чим його потрібно пускати в хід у випадках крайньої не­обхідності»,— неодноразово підкреслював учений.

У молодих дерев потрібно обмежитись лише своєчасним видален­ням тих пагонів, які з'являються не там, де потрібно. Наприклад, тих, що, вростаючи в глибину крони, тим самим загрожують внести в неї безладдя, а також тих, що переплітаються або труться між собою, і т. п.

Але й тут, наголошував Л.П.Симиренко, буває значно доцільніше протягом вегетаційного періоду прищипнути такий вовчок раз-другий і, залежно від обставин, до пори до часу зберегти його і скористатись ним як допоміжним органом для посилення тієї чи іншої гілки або й основного скелетоутворювача. «Різати дерева безграмотно — справа безперечно шкідлива,— писав Лев Платонович.— Хоч іноді неврожай­ність яблуневих та інших дерев обумовлюється здичавілістю крони і є справжня необхідність видалити багато чого з неї, щоб відкрити доступ повітря і світла, без яких немислиме плодоношення». Але тут же він неодмінно додавав, що «подібний випадок не може мати місця у молодих дерев».

Коли уважно оглядають, притому регулярно, крони молодих дерев, прищипують вчасно все непотрібне, доки пагони м'які і зелені, не досягли ще довжини 25—30 см, не встигли здерев'яніти, — усувається необхідність в подальшому багато різати, чого більшість плодових дерев так не любить, хоч між ними і зустрічаються сорти, які наперекір навіть найбезцільнішому обрізуванню все ж не відмовляються плодо­носити.

«Дуже помиляються ті, хто бачить в садовому ножі засіб, здатний прискорити початок бажаного критичного моменту, досягнувши якого, дерево стає здатним до плодоношення,— писав Лев Платонович.— Зовсім навпаки: секрет — в умінні терпляче чекати, сприяючи швидкому росту і розвитку скелета дерева, допомагаючи йому в 5—6 років досягти того, на що при недостатньому догляді і занедбаності дереву необхідно не менше 8—10 років...»

Сказано досить ясно. Посадивши більш-менш сформоване дерево (а при посадці однорічок створивши згідно з методикою необхідний скелет і не вирізавши при цьому жодного пагона, який виріс на дереві), садівнику всі свої зусилля треба спрямувати на підтримку високої агротехніки (підживлення, поливи, рихлення, боротьбу з шкідниками, хворобами, бур'янами) і практично зовсім не користуватись садовим ножем аж до початку товарного плодоношення дерева.

Щоб глибше усвідомилось сказане, і особливо слова Симиренка, що «ніж — обопільно гостра зброя і приносить більше шкоди, ніж ко­ристі», слід нагадати про природну відновлюючу силу дерева, завдяки якій воно намагається повернути (відновити) кожну вирізану гілку. Чим більше видалено з дерева вегетативної маси, тим більша відновлю­юча сила дерева, тим більше спрямовує воно поживних речовин на відтворення втрачених гілок, не залишаючи їх на утворення плодів, «не думаючи» зовсім про нове покоління.

Найбільш болісно переносить дерево невміле і невчасне вирізання скелетних гілок та стовбура на кільце. Б молодому віці на місці вида­леної гілки з'являється нова, яка, як правило, росте сильніше від ви­даленої, особливо на верхівці дерева. Вирізаний скелетоутворювач внизу крони в більшості випадків не відростає, зате верхні гілки настіль­ки посилюють ріст, що через один-два роки стають набагато довшими від нижче розташованих. В результаті — крона переміщається все вище і вище, сягаючи далеко за межі передбачених технологією розмірів, відсуваючи початок плодоношення, а в подальшому — переміщуючи основну масу врожаю «до неба».

Старе дерево теж не залишається «без відповіді» на видалення товстих гілок, і в першу чергу — вищих порядків. Навколо зрізу з'явля­ється 5—8, а іноді — десяток і більше вовчків, їхню «компенсаційну кількість» доповнюють ще десятки жирових пагонів, що виникають на стовбурі вище інших скелетних гілок, відбираючи значну частину по­живних речовин від урожаю.

Щоб не допустити подібного, перш ніж вирізати будь-яку гілку, треба добре уяснити, що намічається досягти цим і як реагуватиме на її видалення дерево. Чим товща і старіша гілка, тим уважніше ставляться до цього. При цьому слід пам'ятати, що видалення товщої чи тоншої гілки завжди (підкреслюємо — завжди) слід робити тільки послідов­ним переводом її на слабшу і тільки в роки щедрих урожаїв. За таких умов баланс поживних речовин врегулюється посиленням росту цього­річних плодів та плавним переміщенням їх із місць зрізу до плодових утворень наступного року.

Дуже часто видалення товстих гілок обумовлюється надмірним загущенням посадок. Особливо в колективних та присадибних садах. При цьому супроводжується воно ще одним досить неприємним наслід­ком, зарадити якому інколи буває вже неможливо. Кожному хочеться мати в саду і те, і те, й інше. Всього потроху — і, дивись, уже потроєна норма загущення. Доповнюється картина невмілим та неправильним обрізуванням, зловживанням садовим ножем. Як було вже сказано, вирізаючи «для штамбу» «зайві» пагони, садівник сам непомітно підій­має з року в рік крону. Тут знову діє та ж сила природи дерева. Вирі­зані внизу зайві пагони (а вони, як і скелетоутворювачі — на централь­ному стовбурі) дерево відновлює посиленням росту найвищих гілок і водночас — стримуванням розташованих нижче. Минув рік-два, і стає очевидним, що найнижча гілка не плодоносить і лише «заважає» го­роднім чи ягідним культурам, посадженим між деревами. Гілку, не задумуючись, вирізають. Ще через рік-два такою ж зайвою стала вже інша гілка, тепер — найнижча. Її теж вирізають. І так рік за роком, доки не сягне дерево 6—10-метрової вишини, а яблука, груші, черешні, вишні, сливи визріватимуть на самих вершках, де зібрати їх можуть лише птахи. Тепер зелена ковдра дерев не пропускає жодного променя в міжряддя та на нижні гілки. Хиріють міжрядні культури, не ростуть найнижчі гілки.

А можна (і це не важко) не допустити подібного. Гілки дерев, що вже давно почали плодоносити, потрібно різати не знизу вгору, а нав­паки — згори вниз. Що це означає? Якщо верхні гілки дуже обганяють в рості нижні, то краще вкоротити верхні (в тому числі і центральний провідник) переводом на слабу гілку — так, щоб кожна розміщена вище гілка була коротшою від нижчої на 15—20, а іноді — і на 50—60 см. Нижні гілки, таким чином, побачать більше сонця і будуть сильніші від розміщених вище. А на 10—12-му році, в рік щедрого врожаю, провідник (а з ним і кілька, верхніх гілок) треба видалити зовсім, перевівши їх на одну із гілок, відчутно знизивши крону, освітивши продуктивно всі її ділянки, і в тому числі — найнижчі гілки, що колись заважали.

При догляді щойно посаджених дерев не можна братись за ножа чи секатора, треба користуватись нігтями, пінцируючи непотрібний пагін, або шпагатом, плівкою, іншим матеріалом, згинаючи і підв'язуючи пагін з метою стримання його росту, переводу на плодову гілочку і водночас найповнішого використання його листяної поверхні для нагромадження якомога більшої кількості поживних речовин — основи швидкоплідності дерева.

Отож не забувайте слів великого помолога, короля садівництва Льва Платоновича Симиренка, який писав: «Хто поспішає і бажає одержати пошвидше перші врожаї, нехай не купує садового ножа».