Агротехніка інтенсивності

Сам собі садівник

АГРОТЕХНІКА ІНТЕНСИВНОСТІ

Наука і практика доводять, що інтенсивність дерева обумовлюється не тільки його біологією (породою, сортом, підщепою), але й перебуває в прямій залежності від агротехнічних факторів. Це сила травмування дерева, форма крони, рівень агротехніки, що в свою чергу визначає основні передумови швидкоплідності: облистяність, фотосинтезну про­дуктивність листя, повноту засвоєння сонячної енергії та багато інших.

Серед групи агротехнічних факторів, що підвищують швидкоплідність дерева, перше місце належить віку садивного матеріалу і способу його вирощування. Досліди свідчать, що використання однорічок ско­рочує непродуктивний період саду не менше, як на один рік.

Крім підвищеної швидкоплідності, спостерігається зростання пере­ваг однорічок з роками. Якщо, наприклад, на четвертий рік сад із однорічок був врожайнішим на 7 процентів, то вже на 5-й рік — на 13,2, а на 6-й — на 28,4. Ще вищий ріст продуктивності в сорту Джонатан. Якщо на четвертий рік сад з однорічок дає лише 53 проценти врожаю саду з дворічок, то на п'ятий рік вже 71,5, а на шостий— 101,5.

Головною передумовою швидкого плодоношення та високих темпів нарощування продуктивності садів, закладених однорічками, на думку багатьох спеціалістів, є різке зменшення кількості і сили травмування при вирощуванні саджанців, викопуванні і пересаджуванні їх у сад.

При закладанні саду дворічками особливо відчутна «хірургія»: вкорочена наполовину, на дві третини коренева система при викопці. Ще більше вкорочують надземну частину, коли садять дерева в сад.

У десятки разів зменшується травмування дерева при закладанні однорічними саджанцями, і особливо вирощеними безпересадковою культурою або зимовим щепленням. Так, однорічки зимового щеплення після викопки з розсадника мали ступінь травмування коренів першого порядку в середньому по сортах лише 1,55 процента, тоді як дворічки звичайного вічкування — 51,25 процента, а в Мекінтоша (сильнорослий сорт) — навіть 62 проценти.

Проте підвищення швидкоплідності дерев, вирощених зимовим щепленням та безпересадковою культурою, базується не тільки на мен­шій силі травмування, а й значно більшому листяному апараті та кіль­кості пагонів, хоч все це теж є наслідком різної сили травмування.

За даними В. Д. Олешка, у яблуні сорту Осіннє смугасте на другий рік після садіння виявилось, що загальний приріст всіх пагонів в серед­ньому на одне дерево становив при вічкуванні 402,2 сантиметра, а при зимовому щепленні — 1311. Число пагонів на дерево, одержане настіль­ним щепленням, виявилось майже в 5 разів більшим, ніж число пагонів у дерева, розмноженого вічкуванням.

У радгоспі імені XVII МЮД Володимирської області в саду із дерев, одержаних безпересадковою культурою, облистяність була ви­щою в 5,2 раза, ніж у дерев звичайного вічкування.

Розмноження яблуні методом зимового щеплення і безпересадкової культури обумовлює ранній вступ у плодоношення навіть дерев на сильнорослій сіянцевій підщепі.

Якщо врахувати помітну швидкоплідність дерев, вирощених зимо­вим щепленням і безпересадковою культурою, та твердження Г. В. Трусевича про те, що послаблення вегетативного росту в напівкарликових деревах потрібно розглядати не як причину, а як наслідок раннього плодоношення, то це приведе до вагомого зменшення габаритів дерев на сильнорослій підщепі і дасть можливість закладати інтенсивні сади на сіянцевих підщепах значно щільнішими схемами, ніж рекомендовані сьогодні. А раннє плодоношення і збільшення кількості дерев на одиниці площі забезпечить в свою чергу одержання товарних врожаїв на де­кілька років раніше.

Серед агрозаходів, які прискорюють або віддаляють плодоношення, важливим є форма крони. Саме вона визначає і ступінь травмування, і листяність, і фотосинтезну продуктивність усього листяного апарату, і повноту використання сонячної енергії, і нарешті трудомісткість до­гляду та збирання врожаю.

Нині багато спеціалістів надають перевагу навкісній італійській пальметі. Вона й справді забезпечує добре засвоєння сонячної енергії (бо товщина плодової стіни не більша 2,5—3 метрів) і ефективну радіа­цію навіть у глибині крони. Навкісну пальмету зручно обробляти хімі­катами, доглядати за ґрунтом. Проте складність формування (потрібна виняткова майстерність садоводів), великогабаритність дерева і роз­міщення у зв'язку з цим основної маси плодів на висоті 2,5—3 мет­ри роблять пальмету економічно невигідною. Немає особливих пере­ваг і в підвищенні врожайності, а тим більше — в економіці. Поясню­ється це тим, що вже у перший рік її формування доводиться вирізати дуже багато гілок. Тому листяність пальметного дерева завжди нижча навіть від звичайної без'ярусної крони.

Досліди показали, що серед інтенсивних крон для швидкоплідного саду краще від пальмети площинне веретено. Його напівскелетні гілки розміщуються на дереві без'ярусно, як у веретеновидного куща, але вони стиснуті в площині ряду. Ця крона проста у формуванні, швидко нарощує листяну поверхню, швидкоплідна, добре освітлюється. Зручно доглядати за ґрунтом. Продуктивність праці на збиранні плодів висока, бо основна маса їх розташована в нижніх горизонтах (до 2,5—3 метрів), що забезпечує можливість збирання врожаю та обрізки дерев в основ­ному з землі. А велика кількість напівскелетних гілок, що знаходяться близько одна від одної, різко стримують ріст дерева у висоту. В резуль­таті дерева навіть на сіянцевих підщепах стають менш габаритними і не перевищують 3,5—4 метри, з товщиною плодової стіни в 2—2,5 мет­ра. Завдяки цим особливостям площинне веретено швидко знайшло широку дорогу в сади колгоспів і радгоспів Черкащини. Так, в Чорнобаївському садовому комплексі тільки за 1975—1977 роки більше 500 гектарів яблуні сформовано у площинне веретено із збільшеною кількістю напівскелетних гілок. Уже на третій рік на деревах сортів Джонатан, Ренет Симиренка, Мелба та інших були перші плоди, а на четвертий — сила цвітіння становила від 2 до 4 балів.

Досліди і практика показали, що і площинне веретено не без недоліків. Дерево порівняно високе, центральна частина на 1—1,5 метра від стовбура оголена. Врожай з часом переміщується на периферію крони. Витрати на її створення великі, а застосування площинного вере­тена для дерев на вегетативних підщепах, як і для інших крон, вимагає ще й дорогої шпалери.

Значну частину недоліків площинного веретена усувають сферичні, наближені до природних крони, створення яких не вимагає високої кваліфікації робітників, додаткових витрат. Вони швидко починають плодоносити, даючи щорічно високі врожаї. Серед таких крон найрозповсюдженіші стрімке веретено та вільноростуча пальмета. Вони скла­дають основу шпалерно-карликових насаджень.

Так, сумарна врожайність семирічного яблуневого саду, сформова­ного в стрімке веретено, на Мліївській дослідній станції становила, залежно від сорту, 540—1237 центнерів. Не набагато нижчою є і про­дуктивність вільного веретена: на парадизці IX сортів Мліївська кра­суня, Папіровка, Слава переможцям і Джонатан на шостий рік від посадки врожай був у межах 111—209 центнерів з гектара.

Застосування стрімкого веретена, вільноростучих і деяких інших пальмет хоч і високоефективне, але можливе поки що тільки на кар­ликових підщепах. Потрібна дорога шпалера, тому що коренева система майже всіх слабкорослих вегетативних підщеп знаходиться у верхньому горизонті ґрунту, тому і якірність їх дуже незначна, дерева від ваги врожаю падають.

Кожна з названих та багатьох інших крон тією чи іншою мірою забезпечують дереву досить високу інтенсивність. Вони переконують, що новому саду потрібне низькоросле, швидкоплідне дерево, яке не потребує великих трудових і матеріальних затрат на створення крони, на догляд, на збирання врожаю тощо.

Спираючись на теоретичні основи, зарубіжний і вітчизняний досвід інтенсифікації садівництва, на Мліївській дослідній станції садівництва імені А. П. Симиренка, а пізніше і в ряді господарств Черкаської та Київської областей, було закладено експериментальні насадження з ме­тою встановлення найдоцільніших варіантів моделювання нових садів.

Категоричні висновки робити поки що рано. Проте вже зараз можна вибрати найвигідніші конструкції високоінтенсивного саду і на­віть технології виробництва плодів з мінімальними затратами праці.

Ось одна з них. Вона успішно освоюється не тільки на Мліївській дослідній станції, а й в багатьох господарствах: у колгоспах імені Крупської Черкаського, імені Симиренка Городищенського, «Дружба» Чигиринського районів, Чорнобаївському садовому комплексі та інших колгоспах і радгоспах області. В її основі — створення низькорослого, малогабаритного, швидкоплідного і високоврожайного дерева місцевих районованих сортів на сіянцевій підщепі. Це забезпечує дереву високу якірність, повністю усуваючи шпалеру. Дуже просте формування крони: технологію його швидко засвоюють навіть учні 5—7-х класів.

Створюється таке дерево комплексом агрозаходів і біологічних факторів, починаючи з розсадника. Прищепа — живці спеціально віді­браних і розмножених в маточному саду станції швидкоплідних і висо­коврожайних клонів районованих сортів. Підщепа — сіянці Боровинки або Антонівки. Саджанці вирощують безпересадковою культурою та зимовим щепленням, а закладають сад лише однорічками, незалежно від товщини штамбика, але не нижчими 1,0—1,5 метра. Якщо перші два фактори — швидкоплідна прищепа і сіянцева підщепа вказаних сортів, котра дещо прискорює плодоношення, біологічного порядку, то використання однорічок, вирощених безпересадковою культурою та зимовим щепленням — агротехнічні заходи, що прискорюють плодо­ношення, оскільки зменшується до мінімуму (у 15—30 разів) сила травмування дерева при викопуванні і пересаджуванні.

Позитивно впливає на скороплідність і зменшення габаритності дерева форма крони і вся конструкція дерева. Ця крона схожа на площинне веретено, модифіковане із залишенням багатьох напівске­летних гілок. Проте конструкція нового дерева має і деякі глибші принципові зміни. Так, напівскелетні гілки утворюються в новій кроні з усіх залишених в зоні майбутньої крони бруньок, а не через одну-дві,

як у модифікованого площинного веретена із збільшеною кількістю напівскелетних гілок, бо при цьому можливе загущення. Висота штамба в 2—3 рази менша існуючих — 25—30 сантиметрів, або дерево взагалі безштамбове. Відсутність штамба або низькоштамбовість у площинній кроні не заважає обробітку пристовбурних смуг, зате різко знижує висоту дерева.

Є ще й інші істотні відмінності запропонованої конструкції дерева та принципів формування крони від інших. Головне: у новій технології все спрямовується на прискорення плодоношення та розміщення вро­жаю в центральній частині дерева, обмежується утворення плодів на периферії.

Крону формують так. Ранньою весною однорічний саджанець зрі­зують зразу ж на висоті 70—80 сантиметрів від землі. Коли набубнявіють бруньки, їх ошморгують на штамбику висотою 15—30 сантиметрів від ґрунту. Пагони, що виростуть із всіх залишених над штамбиком бруньок, весною другого року відгинають в напрямку ряду (майбутньої плодової стіни) під кутом 75—80 градусів і вкорочують на третину або чверть. Вищі вкорочують більше, нижчі — менше. Вкорочування пагонів сприяє кращому галуженню всієї майбутньої напівскелетної гілки, навіть в її основі біля стовбура. Нижні відігнуті пагони підв'язують шпагатом до вбитих в землю кілочків у площині ряду, а розташовані вище — до нижніх. Через 2—2,5 місяця кілки можна прибрати, а краще їх видалити восени або наступної весни. Потім усі верхні пагони підв'язують до вже здерев'янілих нижніх.

Центральний пагін подовження вкорочують (залежно від сили росту і галуження сорту) на 25—40 сантиметрів. Якщо провідник зрізати вище, то можуть утворитись розриви (вікна) в кроні, висота дерева збільшиться, а його потенціальна продуктивність знизиться.

Через 10—15 днів, як тільки набубнявіють бруньки, їх зривають на верхній частині по всій довжині майбутніх напівскелетних гілок, проводячи рукою в рукавиці від кінця гілки до її основи. Це усуває можливість появи «жировиків», а утворені з бічних бруньок гілки роз­міщуються горизонтально, паралельно до землі, і нагадують риб'ячий скелет.

Так же проводять формування і в наступні роки. Сформованим повністю вважається дерево на 5—6-й рік. У цьому віці центральний провідник переводять на слабку горизонтальну гілку.

Якщо в перший рік утворюються плоди, їх не зривають. Уся система агрозаходів спрямовується на швидше плодоношення дерева та мак­симальне нарощування листя.

Справжнє обрізування починають лише з 5—6-го року, і то за умови буйного цвітіння та врожаю. Воно полягає, головним чином, у про­рідженні з метою кращого освітлення та вкорочення напівскелетних гілок, які змикаються з сусіднім деревом. Вкорочують напівскелетні гілки тільки переводом на слабий пагін, а сильний вершковий вирі­зують.

Якщо на центральному стовбурі та в основі напівскелетних гілок утворюються вовчки (жировики), їх не вирізують, а відгинають і вко­рочують на третину-чверть. Так перетворюють їх на плодові.

При закладанні саду дворічками або кронованими однорічками з досить високим штамбом (80—100 сантиметрів) краще знизити його до 25—30 сантиметрів.

Досліди багатьох господарств показали, що зрізування високопіднятої крони до початку сокоруху забезпечує повне відновлення і навіть поліпшення росту гілок, які обганяють незрізані деревця, а по скороплідності переважають їх. Значно гірше відростання і сила росту гілок при пізньому вирізанні високої крони. Пояснюється це тим, що після набрякання основних, і в першу чергу верхніх бруньок, пробудження сплячих затягується, і дерево відстає в рості.

Незалежно від наявності чи відсутності системи зрошення, перші 2 роки дерева поливають з розрахунку 5—10 відер на дерево.

Ґрунт протягом перших п'яти років утримують в стані чистого пару, а пізніше, якщо є гарантоване зрошення, міжряддя засівають багаторічними травами. Під паром залишають лише пристовбурні смуги шириною в 1 метр з кожного боку. їх легко обробляти фрезою або гербіцидами.

Переорюють міжряддя не частіше, як через 5—6 років. Протягом цього періоду (5—6 років) міжряддя лише дискують: восени на глибину 10—14 сантиметрів, протягом літа — на 8—10 сантиметрів.

Під плантаж перед посадкою дерев вносять не менше 80—100 тонн гною на гектар, а при посадці — в кожну яму — по 15—20 кілограмів перегною, змішаного з верхнім шаром ґрунту. Таке основне добриво усуває необхідність підкормки дерев у перші 3—4 роки.

У зв'язку з швидким плодоношенням та високими темпами наро­щування врожайності дози мінерального живлення на 5—6-му році збільшують до 150 кілограмів на гектар азоту в рік, 120 — калію та 100—120 — фосфору.

Азотні добрива вносять у два-три прийоми, починають з весняного закриття вологи і закінчують у середині червня. Калійні і фосфорні вносять різними дозами у липні — серпні і одразу після збирання вро­жаю. Всі мінеральні добрива вносять поверхнево, потім дискують або культивують міжряддя.

Високу ефективність як на дослідній станції, так і в колгоспах області, показують малогабаритні і шпалерно-карликові сади: багато сортів вже на 3—5-й рік забезпечують врожай плодів у 200—400 цент­нерів з гектара. І особливо при формуванні їх в стрімке веретено, що дозволяє робити загущення посадок до 2,5—3,3 тисячі дерев на гекта­рі. Ця досить велика кількість садивного матеріалу є першою передумо­вою темпів розширення таких садів. Не менш важливо й те, що в біль­шості випадків малогабаритні дерева вимагають дорогих опор і шпалер (1,5—4 тисячі карбованців на гектар).

Закладають малогабаритний сад, як правило, однорічками, облаго­родженими зимовим щепленням або безпересадковою культурою (сорти-спури). Підщепа — типу парадизка 9, а для сортів-спурів (місцевої селекції)—сіянці Антонівки, Боровинки.

Кращими схемами розміщення дерев є 3,5—4 х 1—1,5 метра. Вужчі міжряддя ускладнюють застосування машин для обробітку та збирання урожаю.

Найбільш вигідною кроною для малогабаритного дерева виявилось стрімке веретено (грузбек). Доросле дерево, сформоване в стрімке веретено, має контур витягнутого трикутника шириною в основі в 1 —1,5 метра та гострого на вершині. Висота дерева в 4,5-річному віці на парадизці 9 не більша 2,5 метра, на дусені та сіянцевих підщепах — до 3 метрів. Сформоване так дерево має чітко виражений стовбур, на якому розміщуються обростаючі гілочки.

Головний принцип формування стрімкого веретена в перші 3—4 ро­ки полягає в залишенні всіх горизонтальних та видаленні всіх вертикальних гілок, щоб не дати їм конкурувати в рості з центральним стовбуром. Слід постійно дотримуватись супідлеглості всіх гілок центральному про­віднику, який вкорочується тільки при необхідності викликати гілкуван­ня.

Обростаючу деревину, старшу 3 років, вирізають на омолодження: у верхній частині дерева — сильніше, внизу — слабше. Нижні гілочки на кільце не вирізають, а тільки вкорочують, тому що нові гілки внизу виростають повільно, і плодоношення переноситься у верхню частину крони, а це не бажано.

Найкращим строком садіння дерев є осінь, але можна садити і вес­ною. Закладають сад переважно однорічками. Посаджені дерева вко­рочують тільки весною.

У залежності від сили росту і галуження сорту та підщепи одно­річки зрізають на висоті 85—95 сантиметрів, а коли утворюються перед­часні пагони — і на 95—110 сантиметрів.

Передчасні пагони у всіх випадках зрізають залежно від їх стану, розміщення та загального розвитку всього саджанця: короткі горизон­тальні залишають, сильні вертикальні вирізають на кільце. Наприкінці травня доцільне видалення 2—3 верхніх пагонів-конкурентів, якщо вони ростуть під гострим кутом.

На кільце слід вирізати і пагони, що знаходяться на майбутньому штамбі, висота якого близько 40—50 санти­метрів.

Ступінь обрізування визначається кількістю конкурентів і сильних гілок, які відходять під гострим кутом і можуть перерости провідник. Тому рівень агротехніки протягом першого року вегетації повинен забезпечувати нормальний, а не надмірний ріст пагонів.

Наприкінці другої вегетації дерево вже напівсформоване. Тому при обрізці йому дедалі більше надають форму витягнутого трикутника, вирізаючи дуже сильні і конкуруючі з провідником гілки. Нижні гілки мають бути довшими від верхніх. Якщо ж навпаки, то верхні вирізують на кільце або переводять на слабішу гілку.

Формування дерева практично закінчується після третьої вегетації, а тому обрізування спрямовують на підтримку потрібного розміру крони та на забезпечення високого, щорічного плодоношення. Якщо з минулих років деякі надмірні гілки залишились, їх вирізають на кільце або переводять на слабкіші, переводять у горизонтальне положення.

Після четвертої вегетації дерево вважається плодоносним. Тепер головна увага — проріджування плодових гілок та утворень. Проріджена крона сприяє рівномірному освітленню та кращому обробітку всіх її частин хімікатами, а заміна обростаючої деревини забезпечує одержан­ня щорічно великих плодів.

Найкраще формуються в стрімке веретено (грузбек) дерева сортів Слава переможцям, Папіровка, Джонатан, Бойкен, Щедре Бондаря, Новорічне та чимало перспективних гібридів. Непогані результати показали і районовані сорти Мелба, Ренет Симиренка, Мекінтош, Каль­віль сніговий та інші.

У зв'язку з тим, що якірність кореневої системи парадизки 9 та деяких інших вегетативних підщеп мала і здебільшого неспроможна утримувати навантаження врожаю, в малогабаритних та шпалерно-карликових садах обов'язкова дротяна шпалера або індивідуальна опора кожному дереву. Її встановлюють одночасно з посадкою саду або не пізніше другого-третього року. До дроту або до індивідуальної опори дерева підв'язують плівкою, шпагатом або спеціальним пластмасовим ланцюжком.

Для утеплення кореневої системи, що знаходиться у верхньому шарі ґрунту, пристовбурні смуги в 0,8—1 метр з кожного боку дерева муль­чують торфокрихтою шаром у 8—10 сантиметрів. Торфокрихту вносять переобладнаним РПТУ. Додатковому утепленню кореневої системи і стриманню росту бур'янів сприяє пізніше мульчування пристовбурних смуг трав'яними рештками із задернілих міжрядь шириною в 1,5—2 мет­ри, скошуваних через кожні 10—12 днів КИР-1,5 або спеціальними ко­сарками.

Через кожні 3—4 роки траву в міжряддях переорюють, а міжряддя 1—2 роки утримують в стані чистого пару. Тоді вносять органічні добрива. Приорюють їх на глибину 20—25 сантиметрів.

Конструктивну схему саду і деяких особливостей його обробітку показано на малюнку.

Знищення бур'янів та догляд за пристовбурною смугою шириною в 1 метр з кожного боку дерева проводиться тракторною фрезою ФС-0,9, загрегатованою з трактором Т-54В, Т-20 та іншими. При між­ряддях в 3—3,5 метра коромисло-раму фрези вкорочують на 25—30 сан­тиметрів. Ґрунт розпушують по 3—4 рази на рік, обов'язково — восени на 15—20 сантиметрів, до замерзання ґрунту. Глибина розпушення протягом літа — 6—8 сантиметрів, восени—10—12 сантиметрів.

Під час вегетації сад поливають 3—4 рази. Норма води кожного разу — 500—700 тонн на гектар. У жовтні — листопаді роблять волого-зарядний полив, даючи 800—1000 кубічних метрів води на гектар саду.