Чорноока чародійниця

Могутні терапевти

ЧОРНООКА ЧАРОДІЙНИЦЯ

Чорна смородина. Чи не наймолодша культура в саду. Як цілющу рослину, її почали вирощувати лише в епоху середньовіччя, а харчова цінність була визначена ще пізніше. Сьогодні ж немає саду без смородини.

Походить культурна смородина від своїх диких родичів. Зарості дикої смородини ще й досі можна зустріти по всій території нашої країни понад берегами річок та біля лісових долин.

У Радянському Союзі — найбільші площі культурних насаджень смородини, вони поширились далеко на північ. Багато вирощується смородини також у Франції, Голландії, Бельгії, Англії, Угорщині та деяких інших країнах.

Культурна чорна смородина — гіллястий кущ з 10—20 різновікових пагонів висотою до 0,7—1,5 метра. В окремих сортів кущі розлогі, що заважає механізації обробітку ґрунту і тим самим знижує сортову цінність.

Переважна більшість сортів має ягоди вагою 1—3 грами. Проте останнім часом виробництво одержує від селекціонерів нові сорти, їхні ягоди значно більші. Так, учені Ташкентського науково-дослідного інституту садівництва, виноградарства і виноробства імені Шредера вивели сорт чорної смородини, ягоди якої сягають семи грамів. Багато крупноплідних сортів чорної смородини створено і на Мліївській дос­лідній станції. Найкращі з них — Юнкор, Черкащанка та Юність. Але й ці рекорди крупності і смаку ягід перевершено тепер високоінтенсивним гібридом Славута. Особливо цікава і цінна його скороплідність. Китиці-грона з великими, по 3—5 грамів, ягодами ростуть на торішніх прямих пагонах від самої землі до вершечка, створюючи враження, ніби хтось спеціально нав'язав цілу чорну качалку ягід. Врожай з гектара вже на 3—4-й рік сягає понад 200 центнерів.

Цінною властивістю чорної смородини можна вважати строки її достигання. Вони припадають на міжсезоння напруженості: липень — серпень місяці. На збирання ягід виходить максимальна кількість робіт­ників, вільних на цей час.

Розмножується культурна смородина вегетативно: здерев'янілими та зеленими живцями, відводками, інколи — поділом куща, корінців. З насіння виростає дичка. Але й цей спосіб застосовується при селек­ційній роботі. На кожному гектарі товарних насаджень висаджують 3—10 тисяч рослин. На присадибних ділянках для одного куща досить (залежно від сорту) 0,7—1 м² площі.

Вегетація чорної смородини починається надранньою весною. А тому придбання саджанців і посадку їх на постійне місце в ягід­нику треба провести восени. Весною легко запізнитись з цими роботами.

Ягоди чорної смородини за вмістом і різноманітністю поживних речовин практично не мають собі рівних. У свіжих ягодах — до 16 про­центів цукрів, близько 4 — органічних кислот (яблучної, лимонної, ас­корбінової та інших), багато заліза, дубильних та інших мінеральних речовин, фарбників і ефірних олій. Дуже багато вітаміну С. Навіть лимони та інші цитрусові поступаються в цьому смородині.

Основне багатство цієї ягоди — особливої якості пектини. Вони зв'язують в кишечнику в нерозчинні комплекси солі важких металів — ртуті, свинцю, кобальту, стронцію та інших радіоактивних елементів, холестерин і таким чином виводять їх з організму людини. Отож смо­родина здатна запобігти і вилікувати людину від багатьох хвороб.

Різнобічність лікувальних властивостей чорної смородини засвід­чується даними науки. З метою лікування використовується вся рос­лина: ягоди, листя, бруньки, пагони.

Вітаміни С і Р, що містяться у всій рослині, використовуються для лікування і профілактики цинги, а також недугів, пов'язаних з крово­течами. Треба стежити за тим, щоб не перебільшити допустиму норму вітаміну Р, бо його передозування може викликати ущільнення сті­нок судин.

Ягоди використовують у народній медицині як протипроносне, сечогінне та потогінне. Лікують смородиною безкислотні гастрити, холецистити, ентероколіти, інші кишкові захворювання. Продукти пере­робки (цукровий сироп і сік чорної смородини) успішно застосовують при хворобах горла та сухому кашлю. А плоди, листя і бруньки завдя­ки вмісту ефірних олій діють на організм дезинфікуюче, а також засто­совуються як сечогони при ниркокамінцевих хворобах, нефритах, за­паленні сечового міхура. Для цього готують спеціальний настій. Беруть п'ять столових ложок сухого або свіжого подрібненого листя, заливають чотирма склянками кип'ятку, настоюють 40—60 хвилин в термосі або дві години в звичайній скляній посудині. П'ють свіжий настій замість звичайного чаю, добавляючи за смаком цукор. Його вживають також у складі настою з листя малини, брусниці та плодів шипшини.

Один літр настою з листя чорної смородини (1:10) виливають у теп­лу воду і купають дітей при рахіті та діатезах (золотусі), а також засто­совують при лікуванні водянки, простудних захворювань. Вживання такого настою допомагає звільненню організму від лишку сечової кис­лоти. Використовують листя смородини і при подагрі та ревматизмі.

Для цього беруть одну столову ложку подрібненого листя, заварюють, як чай, настоюють 4—6 годин і п'ють по 0,5—1 склянці 4—6 разів на добу. Тому, хто не може пити звичайний чай через гіпертонію, реко­мендується описаний вище відвар з листя чорної смородини.

Та найціннішими є свіжі ягоди. Їх легко зберегти тривалий час. Заморожені, вони довго не втрачають смаку, вітамінів, своїх цілющих властивостей.

Високовітамінне та запашне листя смородини широко вживають при солінні огірків та помідорів, квашенні капусти.

Для сушіння збирають цілком достиглі ягоди, відокремлюють їх від плодоніжок і розстеляють на папері чи іншій чистій підстилці для прив'ялення на відкритому повітрі. Після цього сушіння продовжують в сушарках, на горищах під бляшаним дахом, у печах, на черінях при температурі не вищій 60—65 градусів. Сушіння вважається закінченим, якщо ягоди не злипаються при здавлюванні їх в жмені і легко після цього розсипаються. Недосушені ягоди погано зберігаються, плісня­віють і гіркнуть. Але й пересушувати теж не слід, бо такі ягоди дуже крихкі, втрачають аромат і погано набубнявіють при варінні, що ро­бить їх малопридатними для споживання.

Листя для сушіння найкраще заготовляти на початку літа з моло­дих рослин, бо воно чисте, не уражене хворобами і багате вітамінами. З плодоносних кущів зривають листя тільки після збирання ягід, щоб не знизити цьогорічного врожаю, вибирають листя не ушкоджене церкоспорозом та іншими грибковими хворобами. Особливо уважно треба збирати листя восени: хвороби розмножуються масово, і листя втрачає запас поживних речовин. Сушать листя в провітрюваних затінках, щоб воно не втратило кольору і аромату.

Високоефективними є й продукти технічної переробки ягід чорної смородини. Відвар з 20 грамів ягід на склянку кип'ятку, проварений протягом 20—30 хвилин і проціджений, вживають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день як протипроносне, сечогінне та потогінне.

При загостреннях шлунково-кишкових захворювань до дієтичного харчування включають кисіль, відвар або сік з ягід чорної смородини. Свіжий сік п'ють при виразці шлунка та дванадцятипалої кишки, гаст­ритах з пониженою кислотністю шлункового соку. Ягідний сік з медом або цукром п'ють при сильному кашлі та хрипоті.

Цінність чорної смородини посилюється її невисокою вибагли­вістю до ґрунтових і кліматичних умов, доброю морозостійкістю, швидкоплідністю, високою врожайністю, простотою агротехніки, багатством видового і сортового складу.

Великий і ареал розповсюдження та пристосування чорної сморо­дини до різних кліматичних умов. Лев Платонович Симиренко писав, що «в Східному Сибіру доводилось збирати дику і на подив велику червоноягідну смородину, що зветься там кислицею, на низинних бе­регах Ангари, що вказує на те, що ця порода добре мириться і з вес­няними повенями, які в тому краю стоять дуже довго».