Згущене сонце

Могутні терапевти

ЗГУЩЕНЕ СОНЦЕ

Хто їсть виноград, той їсть згущене сонце.
Народна мудрість

Виноград називають чарівним дарунком природи. І не тільки через те, що його ягоди солодкі, смачні. В природі небагато культур, які мо­жуть змагатися з виноградом за своїми поживними, смаковими і ліку­вальними властивостями. Ягода винограду ввібрала все, що потрібно для життя людини. Так, наприклад, в кілограмі винограду, залежно від сорту, міститься від 160 до 250 г глюкози, яка, надходячи в організм людини, здатна виділити 650—1000 калорій, тобто третину або чверть добової потреби людини.

Виноградний цукор благотворно впливає на м'язовий тонус і, зокре­ма, на діяльність серця. Надходження великої кількості виноградного цукру в кров підвищує кисневий обмін у тканинах. При функціональ­них порушеннях серцево-судинної системи споживання винограду дає чудові результати.

Виноград є коморою незамінних для людини амінокислот — цисти­ну, лізину, гістидину, аргініну, метіоніну, лейцину, гліцину. Цінність амінокислот винограду — в їхній легкій і швидкій засвоюваності орга­нізмом та участі в таких життєво важливих процесах, як синтез білків шкірних покривів, вітамінів, деяких гормонів, регулювання жирового обміну (метіонін), участь в утворенні сечовини (аргінін), стимулювання процесу росту (лізин) тощо.

Амінокислоти надають ягодам винограду та їхньому соку приєм­ного кислуватого смаку, діють освіжаюче на організм людини. А ду­бильні речовини, що містяться в ягодах винограду, сприяють обміну речовин, диханню, розвитку. Катехіни, флавоноли та антоціани значно зменшують наслідки променевих уражень чи взагалі протистоять їхній від'ємній дії.

У свіжому винограді, хоч і в невеликих кількостях, є пектинові речовини, що мають променезахисні і антитоксичні властивості, здатні зв'язувати і виводити з організму важкі метали, токсини та радіоак­тивні елементи.

У винограді не знайдено поки що якихось специфічних сполук, відсутніх в інших плодах, проте, на відміну від них, його соковиті ніжні ягоди можна вживати у великій кількості, іноді до 1,5—2 кг на день. У такий спосіб в організм людини надходить велика кількість захисних речовин, навіть тих, що містяться в ягодах винограду відносно в не­великих дозах.

З давніх-давен відоме лікування ряду хвороб виноградом. В Росії вперше цілющими властивостями винограду зацікавився близько ста років тому лікар В. М. Дмитрієв. Тепер в Криму створено спеціальний науково-дослідний інститут фізичних методів лікування і медичної клі­матології імені І.М.Сеченова. Ампелотерапія (лікування виноградом) в роботі інституту займає одне з провідних місць. Особливо ефективна ампелотерапія в поєднанні з теренкуром (прогулянками з певним фізич­ним навантаженням на організм людини).

Завдяки цьому у хворих нормалізується серцевий ритм і кров'я­ний тиск, швидко зменшуються і зовсім зникають застійні явища в су­динній системі, поліпшується самопочуття, зменшується задишка, під­вищується апетит, налагоджується сон. Проте самолікування виногра­дом, як пише професор С. Р. Татевосов, недопустиме. Треба знати дію кожного сорту винограду на організм людини, його позитивний чи від'ємний вплив. Так, наприклад, сорти Мадлен Анжевіл та Шасла, в яких відсутня клейковина м'якуша, застосовують у випадках підви­щеної кислотності шлункового вмісту та порушення обміну речовин. При катарах шлунка із пониженою кислотністю, коли потрібне механічне подразнення слизових оболонок шлунка і кишечника, застосо­вують сорти Чауш та Каталон. А при хронічних катарах верхніх ди­хальних шляхів найефективніші ароматні сорти Ізабелла та Мускат. Крім того, кислоти, які є у ягодах винограду, шкідливо впливають на емаль зубів. Тому перед лікуванням виноградом обов'язково слід пора­дитись з лікарем-стоматологом, а після кожного прийому винограду прополіскувати рот розчином соди.

Лікування виноградом застосовується при найрізноманітніших за­хворюваннях: гіпертонії, гіпотонії, інфекційних недугах, задишці, функ­ціональних недугах серця, поганому апетиті, малокрів'ї, ожирінні, без­сонниці, катарі шлунка, загальному упадку сил, хворобах печінки і ни­рок, суглобних ревматизмах, гастритах, катаральному стані легень та багатьох інших.

Таким чином очевидно, що виноград — культура гарної профілак­тичної дії та лікувальної цінності.

Та корисними є не тільки свіжі ягоди, а й численні продукти пере­робки: консервовані натуральні соки, компоти, кондитерські і кулінарні вироби, різні концентрати, сушені ягоди, вино. Згущений виноградний сік іде на виготовлення таблеток, які вживають з мінеральною водою з лікувальною метою (боржомні порошки).

Велике народногосподарське значення має одержання виннокам'яної кислоти. Вона являє собою продукт відходів виноробної промисло­вості, але водночас є чудовою сировиною для кондитерської, безалко­гольної, консервної, виноробної, фармацевтичної, фотохімічної, текс­тильної та поліграфічної промисловостей.

З виноградарством завжди було тісно пов'язане виноробство. Тепер це — самостійна галузь народного господарства. Зараз наші виноробні підприємства виробляють 125 найменувань виноградних вин, з них — 60 марочних, 10 марок радянського шампанського та інших шипучих вин. З виготовленням виноградного вина, як і самою історією вирощу­вання винограду, пов'язано чимало легенд, цікавих бувальщин.

У Польщі, як і в багатьох інших країнах, в давні часи знавцями вина були монахи. До нашого часу не забутий жартівливий теологічний роздум, який неспростовно доводить, що вино сприяє святості: «Хто багато п'є, той багато спить. Хто спить — не грішить; хто не грішить — той святий. Отже, хто багато п'є, той святий».

А ось інша весела історія. Іслам, як відомо, забороняє мусульманам вживати вино. Та любителі випити знайшли шлях обдурити аллаха. Вони нарекли вино «бичачою кров'ю». З того часу мусульмани п'ють справжнє червоне (обов'язково червоне) вино, а аллахові показують пляшку, на якій написано «Бичача кров».

Однак не завжди траплялись веселі історії. Бували й сумні. В роз­виток виноградарства Криму великий вклад внесли генуезькі колоністи. При них центром виноградарства і виноробства була Солдайя (Сурож, Судак). Сурозькі вина високо цінувались у Київській, а пізніше і в Мос­ковській Русі.

Та ось в XV столітті Кримський півострів було завойовано турками, вживання вина у яких заборонено кораном. В результаті не тільки роз­виток виноробства, а й виноградарство повністю зупинилось; насаджен­ня винограду практично стали поза законом і повсюдно знищувались. І тільки після вигнання турків почалось відродження виноградарства в Криму.

Неохоче саджали виноград на Апеннінському півострові в часи заснування Риму. Тут заборонялось пити вино навіть при жертвопри­ношеннях. А жінкам не дозволяли навіть куштувати вино. Його замі­нювали молоком. Культура винограду була низькою. Лоза вилась висо­ко по деревах. Збирати врожай було важко. Збирачі ягід перед тим, як почати роботу, писали заповіти і запасалися дошками на домовину. Господар виноградника зобов'язаний був брати на себе всі витрати, пов'язані з похороном того, хто впав з дерева і вбився. Та все ж вино­град проклав широкий шлях у сади.

Його незрівнянна цінність як садової культури не обмежується високими поживними, смаковими і лікувальними властивостями, багато­гранністю використання його плодів. Виноград порівняно легко роз­множується, швидко починає плодоносити, нарощуючи потенціальну врожайність десятками, сотнями років. У Каліфорнії є понад 170-річний кущ. Його лозу підтримують 60 стовпів, а врожай з цього куща сягає 100 центнерів. З 1768 року в теплиці парку Гамптон Курт, що поблизу Лондона, росла лоза 76 сантиметрів в обхваті. Цей кущ щороку давав 2—3 тисячі грон. Понад тонну ягід з одного куща збирав європейський виноградар-любитель Ашот Бабалян. Отже, потенціальна можливість виноградної лози, як і її довговічність, практично не обмежена, якщо правильно доглядати і мистецьки використовувати щорічне і високе плодоношення.

Виноград невибагливий до ґрунту, здатен рости майже на голих скелях і пісках, невеличкому шматочку ґрунту під вікном, біля доріжки і навіть у горщику.

Для висадження лози в невеликий ящичок на балконі чи в горщик для кімнати спочатку вкорінюють рослини відсадкою. Крізь отвір гор­щика протягують гілку, засипають родючим ґрунтом і, не відокрем­люючи від материнського куща, залишають до повного вкорінення пагона. Часто поливають, а горщик затінюють, щоб зменшити випа­ровування води. Для кращого вкорінення пагін перед засипкою землі ранять в декількох місцях, які накриються ґрунтом.

Восени вазон відокремлюють від основного куща, обрізають до 1—1,5 метра, виносять у прохолодне (до +5—2°) приміщення і три­мають приблизно місяць для проходження рослиною стану спокою. Після цього лозу заносять в хату, очищають і миють настоєм тютюну та розчином мила (15 г мила на 10 літрів води). Через 2—3 дні почи­нають поливати, підвищуючи поступово температуру протягом 3—5 днів до 10°, а далі до 15°. Лозу обприскують водою кілька разів на добу.

Як тільки з'являться молоді пагінці, температуру підвищують до 20 градусів. При появі суцвіть пагони прищеплюють над другим-третім листком вище суцвіття. Пагони без суцвіть обламують. У цей час по­трібне свіже повітря. Крім того, рослину вранці обприскують, а норму грунтового поливу зменшують. Щоб ягоди мали однакове забарвлення, вазон повертають так, щоб світло рівномірно падало на всі грона. Обприскування при достиганні грон припиняють. Зібравши врожай, вазон знову виносять у прохолодніше місце для «відпочинку», поли­вають. Після опадання листя виноград має пройти стадію спокою при температурі не нижче — 2°. Надалі щовесни кущ пересаджують у про­сторіший горщик. Найкращими сортами для кімнатної культури є Коро­лева виноградників, Алікант, Фастер та інші.

Незважаючи на те, що виноград чи не найстаріша садова культура (понад 6 тисяч років тому його вирощували в Месопотамії і Стародав­ньому Єгипті), він має і чи не найбільше нерозгаданих таємниць,

навколо яких людина створила безліч легенд, передаючи їх з покоління в покоління.

Придивившись до виноградної лози, ми справді знайдемо багато дивного. Досі для багатьох залишається загадкою, як вусики винограду знаходять гілку або шпарку, щоб за неї зачепитися. Вусики дуже чут­ливі до найменшого дотику. Кожні дві години вони роблять один оберт. І це триває доти, доки вусики не натраплять на якийсь предмет. Заче­пившись за нього, вони можуть утримати на собі всю лозу.

Батько ботаніки Теофраст доводив, що виноград не можна садити поруч з капустою, бо лоза весь час прагне якнайдалі від неї втекти. Не терпить капустяного запаху, тому й хилиться в протилежний від капусти бік.

Відомий таджицький учений Авіценна вважав виноград напіврослиною-напівтвариною, мотивуючи це здатністю лози витися по дереву. Він гадав, що виноград пнеться на дерево, щоб врятуватися від сусідства шкідливих трав. І зовсім серйозно твердив, що виноград робить це сві­домо. Чи ж помилився вчений?

У старовинні часи виноград саджали біля якогось «нешкідливого» дерева: шовковиці, вільхи, хурми. Вони служили опорою для лози. Але з часом люди помітили, що живе дерево — не найкраща опора для винограду, бо затінює лозу, погіршує якість ягід. Тому дедалі більше ставили сухих стовпів, які б не мали власної живої крони.

І досі вчені і спеціалісти працюють над розгадуванням «загадок Авіценни». Довгий час, сотнями років, виробничі плантації винограду закладались загущеними схемами з міжряддями в 1,5—2 метри. Вважа­ли: більше рослин — швидше одержиш товарний врожай. Практика і досліди показали, що загущення насаджень винограду шкідливо впли­ває насамперед на зростання продуктивності кущів з віком, бо рослини самозатінюються, багато листя стає непродуктивним.

— Лоза повинна бути відкритою сонцю,— упевнений генеральний директор науково-виробничого об'єднання «Агровинпром» Дагестан­ської АРСР Нариман Алієв.

На цій основі створено нову технологію вирощування винограду, за якою великі міжряддя дають можливість механізувати всі виробничі процеси, а виноградна лоза, піднімаючись над землею на метровому штамбі, вільно вбирає в себе енергію сонця, згущуючи її у важкі грона вагомих щорічних врожаїв.