Дерево-комбінат

Могутні терапевти

ДЕРЕВО-КОМБІНАТ

Так люди називають волоський (грецький) горіх за його багато­гранне використання. В діло, як кажуть, йде вся рослина: і плоди, і листя, і деревина. Горіх дає висококалорійний продукт, він і лікує, дає чудову деревину для найцінніших меблів і навіть «сторожує» біля вашого житла. Але розповімо по порядку.

Стигле ядро горіха містить у собі 70—75% жиру, 20—22% білка, багато вуглеводів, аскорбінової кислоти, вітамінів, 1,5—2% мінеральних солей фосфору, кальцію і заліза. Якщо порівняти кілограм горіха з ін­шими продуктами, то виявиться, що за поживністю він рівнозначний кілограму м'яса, кілограму риби, літру молока, кілограму хліба, кілогра­му картоплі і кілограму груш разом узятих. Ядро горіха за калорій­ністю поживніше за пшеничний хліб у три, картоплю — у сім, молоко — в одинадцять, а плоди інших садових культур — приблизно в п'ятна­дцять разів. Горіхи при урожайності 30—40 центнерів з гектара можуть замінити за поживністю 2,4 тонни м'яса або 10 тонн молока. Не випад­ково І.В.Мічурін назвав волоський горіх «хлібом майбутнього».

У недозрілих плодах горіха міститься вітаміну С більше, ніж у яго­дах чорної смородини,— в шість разів, у шипшині — в дев'ять, а в лимо­нах та апельсинах в 40—50 разів. Використовуючи ці властивості зелених плодів, у Вірменії виготовляють цілющий горіховий мед. Для цього сік недостиглих горіхів змішують з цукровим сиропом і дають бджолам, а вони все це переробляють на високо С-вітамінний мед.

Зелені плоди горіха мають досить високі лікувальні властивості. Спиртову настойку з них вживають при болях у шлунку, кишках та не­стравності їжі. Готують настойку так: 30 дрібно порізаних зелених плодів горіха заливають літром спирту, закупорюють і витримують два тижні на сонці. Потім, процідивши, п'ють по 15 грамів тричі на день пе­ред їжею.

Із зелених, незатверділих горіхів варять високопоживні, з лікуваль­ними властивостями варення та маринади. А в фармацевтичній промис­ловості з них готують різні вітаміни та медикаменти, зокрема юглон та карнон, які використовуються при шкірному туберкульозі. У не­стиглих плодах горіха є вітаміни Р і Е, які особливо необхідні вагіт­ним жінкам.

В молодому листі горіха містяться вітаміни С, Р, В, каротин, ефірні масла, гідроюглон, дубильні речовини. Завдяки цьому його використо­вують для лікування різних хвороб — цукрового діабету, цинги, висипів на шкірі, ран, що довго не гояться.

При ангінах та хронічних фарингітах відваром з листя полощуть горло, вживають відвар для примочок, а також при рахіті, золотусі, ексудативному діабеті, запаленні лімфатичних залоз у дітей. При цьому (обов'язково за порадою лікаря!) дають тричі на день по чайній або десертній ложці відвар з листя, розбавлений у воді в пропорції: 5 грамів відвару на склянку води.

Високоефективний в профілактичних цілях і чай із зеленого листя горіхів. Для його приготування беруть одну столову ложку порізаного зеленого листя, настоюють 10—15 хвилин в склянці окропу і п'ють двічі-тричі на день по одній склянці.

Стиглі плоди не тільки висококалорійні, вони теж мають досить потужну лікувальну силу. Нині відомо, що горіхове молоко корисне ослабленим, тяжкохворим і особливо дітям. Готують молоко так:

10 грамів горіхових ядер розмелюють у ступці, потім кип'ятять у 200 грамах молока, проціджують, додають 10 грамів цукру і п'ють напівгарячим. А хворим, що мають підвищену кислотність шлункового соку, рекомендується щоденно з'їдати 25—100 грамів горіха протягом 15—20 днів.

В Грузії та інших республіках Кавказу із стиглих ядер виготовля­ють горіхові ковбаси — поживний й смачний продукт, що містить у собі дуже багато білків, жирів та вуглеводів. Готують горіхові ковбаси так: очищені цілі і сухі ядра горіха нанизують на нитки, а потім в якійсь посудині (розрізаній вподовж трубці) заливають згущеним виноград­ним соком, змішаним з борошном. За поживністю вона дорівнює справжній ковбасі, але дуже солодка. Висушена, може довго зберіга­тися підвішаною під дахом чи в інших сухих місцях.

Горіхова олія швидко висихає. Тому її використовують не тільки в стравах, а й для виготовлення високоцінних і дорогих фарб, лаків, туші, високосортового мила, а також медичних препаратів для ліку­вання поліомієліту, різних виразок, туберкульозу верхніх дихальних шляхів.

Свіжа деревина грецького горіха містить майже стільки ж вологи, скільки й береза, клен, вільха. Проте деревина грецького горіха при висиханні залишається надзвичайно твердою і водонепроникною і ра­зом з тим легко піддається механічній обробці, чудово полірується, даючи красивий малюнок. Тому горіхову деревину використовують для виготовлення найкрасивіших меблів, для оформлення салонів комфор­табельних літаків, вагонів, кают пароплавів, кімнат.

Кора горіха йде на добриво, що містить багато фосфору, калію і кальцію, а також для дублення шкір та фарбування вовняних тканин. З лушпиння стиглого горіха виготовляють вугілля, яке потім використо­вують як активний абсорбент. З листя, кори та коренів горіхового де­рева виділяють танін та інші фарбники. Вовну здавна фарбують в чорний колір відваром з горіхової кори та зеленого листя.

Нарешті, зелене горіхове дерево — це вартовий вашого спокійного відпочинку: виділяючи активно діючі фітонциди (летючі речовини), воно відганяє комарів, в'їдливу мошку, оздоровляє навколишнє середо­вище, звільняючи його від багатьох хвороботворних бактерій. Ця особ­ливість горіха відбита у народній приказці: «Волоський горіх не пускає комарів і мух на поріг».

Та й цим не закінчується розповідь про цінні якості волоського горіха. Розмножений вегетативно, горіх починає плодоносити на 4— 5-му році, даючи врожай 100—200, а іноді і 300 років.

Невибагливий горіх і до ґрунтових умов: його можна садити на схилах гір, ярів, на берегах річок, каналів, ставків, упродовж шляхів і доріг, в садах, скверах, біля будинків, лікарень, санаторіїв, дитячих установ.

Не вимагає горіх і особливого за собою догляду: практично весь клопіт — збирання врожаю. Отже, горіх — нетрудомістка, високорен­табельна культура, з якою за прибутковістю можуть сперечатися лише виноград, яблуня та деякі інші плодові породи.

Недарма горіх вирощують на території, що розкинулась від Серед­земномор'я до Японських островів.

У нашій країні горіх культивується з початку XIX століття. Сама назва «волоський горіх» вказує на те, що його завезено з Молдавії, Румунії (з Волощини, від волохів). Друга версія — горіх завезено з Гре­ції. Тому російською мовою його називають грецьким. Третя (польська) версія—горіх з Італії.

Справді, в римлян у сиву давнину горіхи були у великій шані. Римляни називали горіх ім'ям свого бога богів — Юпітера. Там ця назва збереглась і донині.

Горіхи в римлян були улюбленими ласощами. їх найбільше клали на весільні столи, бо горіх вважався символом щасливого сімейно­го життя.

...Серед трофеїв, взятих у понтійського царя Мітрідата, був рецепт знаменитого засобу від отруєння. Цар і його численна родина, щоб за­побігти отруєнню, вживали горіхи. Історія зберегла цей рецепт. Треба було щодня їсти по два горіхи і два плоди інжиру із сіллю. Наскільки це було ефективно, історики відповіді не дають. На думку древніх гре­ків, горіх допомагав припиняти різні сварки і чвари... Якось Аполлон вручив горіхову гілку молодому Гермесу. Гермес кинув її між двох отруйних гадюк, сплетених в смертельному герці. Змії одразу ж при­смиріли і стали лащитись до Гермеса. Таке, за легендою, походження жезла-кадуцея — викривленого посога, прикрашеного вінком і двома різьбленими гадюками. То був атрибут послів і герольдів, символ миру і торгівлі. Єпископський посох теж походив від кадуцея — жезла Гермеса-Меркурія.

За давнім українським звичаєм горіхові посохи беруть свати, посли парубка, ідучи сватати дівчину. Вистукування посохами на порозі на­реченої вважалося голосом миру, торгів, злагоди, надії.

Якщо інші плодові культури в дикому стані значно відрізняються від своїх культурних сортів, то дикі плоди горіха бувають такими ж ве­ликими і смачними, як і найкращих селекційних сортів і відібраних для культури форм. На Північному Кавказі ще й зараз збереглись величезні лісові масиви дикоростучих плодових дерев. Грецький горіх в них займає понад 50 тисяч гектарів, створюючи часто однорідні ділян­ки. Місцеві жителі збирають щорічно там більше 12 тисяч тонн го­ріхів.

А найбільші дикоростучі горіхові ліси в нашій країні зосереджено в горах Тянь-Шаню — в південній Киргизії і Таджикистані. Тут створено спеціалізовані радгоспи по вирощуванню культурного та збору дикого лісового горіха.

Тепер створено багато гарних сортів горіха, а також відібрано чи­мало високоврожайних, з крупними і поживними плодами форм. На Ук­раїні для поширення рекомендовано шість форм.

Звичайно в суцвітті розвивається 2—3 плоди. А дерево, що росте на дослідній станції поблизу міста Нальчик (йому близько 35—40 ро­ків), має в кожному суцвітті до 18 плодів, що висять на гілках, як грона винограду. Дерево іншої форми, що росте в селі Чеген (там же, біля Нальчика), дає урожай горіхів до 100—125 кілограмів. Вага одного пло­ду сягає 21 грама, тоді як звичайно середня вага плоду горіха рідко перевищує 10 грамів. Чимало знайдено скороплідних форм горіха, які починають плодоношення вже на 5—6-му році.

В Українському республіканському ботанічному саду є скоростиглі горіхи, які починають плодоносити на 3- 4-му році. Такі ж горіхи є і на Бостандицькій селекційній станції Ташкентської області. Але вони тро­хи дрібніші від київських. Проте обидва сорти заслуговують на знач­не поширення.

Знайдено також засоби прискорення плодоношення горіха. Вияв­ляється, що розмножений вегетативно (щепленням відібраної форми на сіянцеву підщепу), горіх починає плодоносити на 4—5-й рік. Це на 6—8 років раніше, ніж розмножений насінням. Проте й при насіннє­вому розмноженні можна одержати швидкоплідні дерева, якщо по­класти плоди на ребро так, щоб корінець був спрямований донизу, а стебло — вгору.

Слід пам'ятати, що волоський горіх — світлолюбна культура і не ви­носить ні бокового, ні верхового затінення. Тому садити дерева потрібно негусто, на площі 12х12 м, а в індивідуальних садах — на відкритому місці. Для усунення «марнотратства» широких міжрядь в молодих го­рішниках через одне дерево висаджують сливи, вишні або черешні. Доки підросте горіх, дерева-ущільнювачі застаріють і їх можна буде викорчувати.

Найвищу поживність мають тільки цілком зрілі плоди. Достига­ють же вони неодночасно. Тому строки збирання вибирають такі, при яких би основна маса плодів мала повну стиглість. Збирають, як пра­вило, вручну, струшуючи плоди прямо на землю або на брезент чи іншу підстилку.

Зібрані горіхи очищають від зеленої оболонки (якщо вона сама не тріснула), промивають і сушать. Свіжозібрані плоди мають близько 40% вологи. Зберігаються ж добре тільки висушені до 5—8% вологи. Найкраще сушити під добре провітрюваними навісами, перемішуючи граблями, або в невеликих сітчастих мішках. В таких умовах горіхи зберігають свою поживність, смакові якості і схожість протягом 1—2 років.

Особливих шкідників і хвороб горіх майже не має. Проте в окре­мих районах (Молдавія) шкодить горіхова плодожерка, на Кавказі — марсонія (бура плямистість) і борошниста роса. Проти плодожерки най­більший ефект забезпечує збір і спалювання пошкоджених плодів. Хвороби долають викорінюючим обприскуванням ранньою весною 1,5-процентним ДНОКом або 2-процентним нітрофеном.