Ягода диявола

Могутні терапевти

ЯГОДА ДИЯВОЛА

Кизил тюркською мовою означає «червоний». Невідомо, чому його так назвали. Можливо, за колір ягід? Але ж вони бувають не лише червоними, а й жовтуватими. А може, за колір деревини? Вона справді має червоне забарвлення.

В народі кизил називають ще й «ягодою диявола». Хтозна, чому саме так нарекли ці смачні плоди з невеличкого, в 3—3,5 метра зав­вишки куща-дерева. Є дві легенди про походження кизилу. Ось перша.

...Коли вперше зацвів, а невдовзі і вкривсь плодами щойно створений богом райський сад, сатана поклявся «перевершити» бога:

— Я сотворю дерево, яке зацвіте тоді, коли богові і не снилось, а плоди на ньому красуватимуться теж до самісінької зими.

Так і зробив. Ще тільки де-не-де з'явились на землі чорні проталини в снігу, як сатана схопив якусь гілку, ткнув її в мерзлоталий ґрунт. Побігав по гілляці і всипав її жовтенькими квітами. Уже відцвіли богові дерева, а чортове не скидало свого жовтого вбрання.

Довго й повільно наливалися і аж до нового снігу спіли червонуваті ягоди з твердою кісточкою всередині. Перестарався нечистий. Плоди виявились такими терпко-кислими, що зводило в роті у кожного, хто куштував ті ягоди.

Чортове зілля залишалось чортовим зіллям...

Проте людина розкрила секрети «диявольської» ягоди і як про­дукту харчування, і як лікарської рослини.

Темно-червоний або жовтуватий плід — кістянка — має кислувато-в'яжучий смак, сильний ароматний запах. Містить в собі цукри, кислоти, дубильні речовини, багатий пектином та вітаміном С. Та всі ці власти­вості до ягід кизилу приходять пізно-пізно восени, бо розвивається він дуже повільно.

Найкраще заготовляти плоди кизилу у вересні, в суху погоду. Використовують їх для приготування соків, сиропів, екстрактів, вина.

Відвар із плодів вживають при розладі шлунка, як зв'язуючий та проти­цинготний засіб. Добре зберігаються плоди і в свіжому вигляді, а ви­сушені лежать кілька років.

Використовують у кизилу і деревину — вона тверда, як ріг. За це ботаніки й дали йому назву «корнус», що означає «ріг». У Стародавній Греції і Римі з кизилу виготовляли стріли. Ними, за легендою, був озброєний Одіссей. Ромул, засновник Риму, як розповідають легенди, кизиловим списом накреслив кордон майбутнього «вічного міста». За­кінчивши визначення кордонів, Ромул встромив спис у землю, і він потім перетворився на дерево.

У Нюрнберзькому музеї зберігається старий годинник, коліщата якого зроблені з кизилової деревини. З неї виготовляють деталі до музичних інструментів.

Знаменитий Овідій згадує кизил у поемі «Золотий вік». Особлива шана цьому дереву в Болгарії. З далекої давнини тут зберігся цікавий звичай. Напередодні Нового року всі купують суровакниці — кизилові ломачки, обов'язковий атрибут свята. Першого січня діти підходять до рідних і друзів, легенько б'ють суровакницями, вітаючи з святом. Кизи­лова паличка в руках дитини — символ Нового року.

Розповсюджений кизил всюди: в листяних і хвойних лісах Північ­ного Кавказу і Закавказзя, в Середній Азії і Сибіру, в Криму, Південній та Центральній Україні. Росте кущем-деревом, не пошкоджується шкід­никами і хворобами, невибагливий до умов вирощування, не боїться посухи. На садибах краще розміщати на найменш цінному місці. Роз­множується насінням і відсадками. Живе і плодоносить кизил до 150 років і навіть довше. В результаті народної селекції виведено чимало крупноплідних садових форм.