Черешні - теж вишні

Могутні терапевти

ЧЕРЕШНІ — ТЕЖ ВИШНІ

За своїми біологічними особливостями черешня належить до од­ного із 150 видів вишні, що існують на земній кулі. Тільки в слов'ян­ських мовах для вишні й черешні існують окремі назви. В усіх інших мовах (німецькій, французькій, англійській тощо) черешня не має своєї назви, а іменується солодкою вишнею. Звичайна ж наша вишня цими мовами зветься кислою вишнею.

Як показують аналізи та дослідження, плоди черешні теж нага­дують вишню. Вітаміну С в черешнях стільки ж, як і у вишнях, а віта­міну Р — найбільше в темнозабарвлених сортах. Тому темнозабарвлені сорти черешні забезпечують лікувальну дозу, наприклад, при гіпертонії, вже при споживанні 250—300 грамів плодів.

Характерно, що водянисті та недозрілі плоди набагато бідніші на вітаміни. Зривати недозрілі черешні недоцільно, бо надранній збір іноді зменшує в 1,5—2 рази лікувальну силу плодів черешні.

Практика свідчить: черешні завжди у більшій повазі, ніж вишні. І це закономірно. Як суницею на півночі, так черешнею на півдні від­кривається фруктовий сезон. Разом з тим черешні більш врожайні, плоди значно крупніші, незрівнянно смачніші і транспортабельніші, ніж вишні, а їх виробництво завжди рентабельніше. Використовуються че­решні переважно для споживання в свіжому вигляді, але окремі сорти дають смачні компоти і навіть соки.

Проте черешня — південна плодова культура, дуже вимоглива до тепла і вже під Києвом часто терпить від морозів: гинуть не лише врожаї, а й дерева. Завдяки створенню нових сортів, більш зимостій­ких, черешня стала просуватись далі на північ, особливо в колективних та присадибних садах.

Черешня сягає 6—8, а окремі дерева, особливо на півдні, — 12—15 метрів висоти; має чітко виражений стовбур та розріджену округло-пірамідальну крону. Плодоносити починає залежно від агротехніки і сорту — на 4—5-й рік. Плоди розміщуються, головним чином, на багаторічних букетних гілочках. Врожайність дерев досить висока: від 20—35 кг до 100—150 і навіть більше. Тривалість життя дерев культур­них сортів черешні до 20—25, а диких форм — до 50 і більше років.

Культурні сорти черешні походять від одного дикого виду, так зва­ної пташиної черешні, яка росте в лісах Південної, Західної та Цент­ральної Європи, в Ірані, Малій Азії, Північній Африці. Має дрібні і майже не їстівні плоди: в одних дерев солодкуваті, в інших — над­звичайно гіркі. Дика черешня є також однією з праматерів звичайної вишні. Використовується широко як підщепа для культурної черешні, а подекуди — і для вишні.

В культуру черешня і вишня ввійшли дуже давно, у X—XI сто­річчі, а можливо, і раніше. Про це свідчать знайдені при розкопках кісточки. Черешня пройшла і проходить великий селекційний відбір і має тепер дуже багато високоцінних сортів і гібридів. Особливу увагу в багатьох країнах звертають на черешнево-вишневі гібриди, так звані «черехи», які мають властивості і черешні і вишні, досить морозостійкі і можуть вирощуватись значно північніше, ніж черешня.

Дика черешня невибаглива до умов вирощування, культурна ж по­требує дбайливого догляду, особливо боротьби з вишневою мухою, личинки якої пошкоджують плоди. Проте і культурні сорти черешень за умовами вирощування практично «не важчі» від яблунь, груш чи слив. Ростуть дерева майже на всіх ґрунтах, що не заливаються водою, але особливо полюбляє черешня супіски і захищені від холодних вітрів та добре освітлені місця. Тому в колективних та присадибних садах її слід саджати з південного боку будинків та інших споруд.