Слива - поруч з яблунею

Могутні терапевти

СЛИВА — ПОРУЧ З ЯБЛУНЕЮ

У плодових насадженнях України слива — на третьому місці після яблуні та груші, в Білорусії та Польщі — на другому, а в Югославії 12—15 років тому сливових дерев було у вісім разів більше, ніж яблунь. Слива розповсюджена практично скрізь, маючи солідну частку (від 5—15 до 30—40%) у валовому виробництві фруктів, відіграючи вагому роль у харчуванні людини.

Плоди сливи не багаті на вітамін С. Високо С-вітамінні сорти слив зустрічаються дуже рідко.

Чимало дрібноплідних сортів сливи багаті вітаміном Р і поряд з іншими плодами корисні при гіпертонії. Сливи накопичують каротин, окремі — в досить високих кількостях.

Та найбільшою і найціннішою особливістю слив, що робить її незамінимою культурою, є здатність накопичувати велику кількість рибо­флавіну (вітаміну В₂).

У таких сортах, як Ганна Шпет та Ісполінська, вирощених в умовах Криму, вітаміну В₂ виявлено 0,41—0,46 мг%. Сливи можуть використо­вуватись для лікування відповідного гіповітамінозу, тим більше що вітамін В₂ дуже дефіцитний в харчуванні людини і стоїть на другому місці після вітаміну С.

Крім того, високий вміст вітаміну В₂, що регулює вуглеводний обмін в організмі, робить малосолодкі сорти слив дуже корисними при діабеті.

Вміст заліза в м'якушу слив в середньому 2 мг%, тобто не посту­пається вишні та іншим небагатьом культурам, більш багатим на цей мікроелемент.

Всього до роду слив належить більше 30 різновидів, які зустрі­чаються в Європі, Азії, Північній Америці. Найбільше господарське значення має лише слива домашня, найцікавішим у біографії якої є те, що вона не має сливи прародительки, а являє собою гібрид терну й ди­кої аличі. Цікаво й те, що тепер можна зустріти здичавілу сливу, яка росте по ярах, балках, ровах.

Та припускати, що слива — культура молода, не можна: вона була відома стародавнім грекам, римлянам, слов'янам.

Домашня слива дала декілька різновидів, найціннішими з яких є угорки та ренклоди. Мірабелі, що, як і ренклоди, входять до загаль­ного збірного підвиду домашньої сливи — тернослива, мають значно менше значення.

Царство угорок — балканські країни. Там продукція цих слив на­багато перевищує продукцію яблук. А такі напої, як слив'янка та сли­вовиця, славляться в цих країнах здавна. Багатством угорок славиться Закарпаття, інші західні області та окремі райони України. Одна із найкращих і оригінальних угорок — Опішнянська — походить з села Опішня Полтавської області. Це свідчить про широкий ареал розпов­сюдження угорок. Цікава Опішнянка й тим, що це один з найстаріших сортів (був відомий ще в XII столітті). Він зберіг свої властивості завдя­ки розмноженню кореневими відприсками. Ця слива досить морозо­стійка, а прищеплена на аличі — ще й посухостійка.

Плоди угорок — довгастої форми, голубувато-синього забарвлення, з пружним і соковитим м'якушем, великим вмістом цукрів. Завдяки цій останній якості дуже гарні для сушіння. Угорки ціняться високо і як десертні плоди і йдуть на переробку. З них готують компоти, джеми, повидло тощо. Останнім часом все більше розповсюджується спосіб зберігання угорок домашніх в цукрі.

Для цього зібрані стиглі плоди миють, вкладають шарами у велику емальовану каструлю (а ще краще — в діжечку), пересипають цукром (шаром в 2—3 см) і кладуть добрий гніт, щоб після появи соку сливи знаходились під ним. Через місяць-півтора продукт готовий. Слива не втрачає смаку свіжого плоду.

Не менш цінний різновид домашньої сливи, особливо як десертний продукт,— ренклод. Походження назви досить цікаве.

...Пілігрими — мандрівні паломники — були людьми практичними. Повертаючись до Парижа, вони прихопили подарунок для короля — недорогий, але цікавий: кошик слив. Тоді у Франції ще не росли сливо­ві дерева.

І ось пілігрими в короля. Поки Франціск І приймав вітання, ко­ролева припала до слив. Гості за двері, а король до подарунка руку простягає.

—  С-і-і-ір?! — сказала королева з докором.

Король відсмикнув руку і поспішив далі від спокуси.

На цьому історія із сливами не закінчується, вона лише почи­нається.

Королева забажала мати у своєму саду дерева, які дають такі прекрасні плоди. Бажання королеви — закон. Помчали гінці аж у Малу Азію. Таки привезли сливових саджанців. Посадили в королівському саду. Доглядати їх доручили найдосвідченішому садівникові Антуану. Садівник дуже зрадів — адже йому виявлена така честь.

Коли б знав Антуан, як дорого йому доведеться заплатити за ті сливи, то десятою дорогою обминав би їх.

Королеві Клод кортіло якнайшвидше мати врожай. А довелося че­кати аж три роки. Нарешті деревця виросли. Порадували пишним лис­тям, зацвіли. Зраділа Клод. Полічила квітки. Та садівник пояснив:

—  Кожна квітка — то лише умовний плід.

—  Це ж чому? — суворо перепитала королева.

—  Ваша величність знає, що й люди не всі до старості доживають. Буває, й немовлята вмирають.

Відповідь була переконливою. Клод згадала багатьох із королів­ського роду, кого вона пережила.

Нарешті сливи достигли. Як на апетит Клод, їх було дуже мало.

Наступного року врожай був щедріший... Це радувало королеву. Вона чекала, коли достигнуть плоди, сама ходила дивитися на ряс­ні гілки.

—  Коли ж можна буде їсти? — питала.

—  Скоро, скоро, ваша величність, скоро...— казав Антуан.

А королеві не чекалося. Послала за сливами. А вони ж ще не достигли. Розгнівалася на садівника. Наступного дня сама пішла в сад. Глянула на гілля і зойкнула. Слив залишилось зовсім мало: вони при­пали до смаку не лише королеві. Клод побігла до його величності короля Франціска І. І той видав указ: кожного, хто вкраде сливу, карати на смерть.

Минуло кілька днів. Слуга переказав садівникові веління королеви: принести слив. Антуан знав, що за недостиглі йому перепаде. А на де­реві ж, здається, ще зелені. Вирішив покуштувати. А тут наче з-під землі — королева. Прийшла сторожа. Взяла Антуана під руки і повела до шибениці.

—  Треба ж колись починати наводити порядок у королівстві,— сказала Клод.

З тих давніх пір у французів побутує вислів: «Бути повішеним за сливи». Це означає: постраждати через дурниці.

Сорт зеленкуватих слив, за які поплатився садівник Антуан, було названо «Ренклод» — «королева Клод».

Тепер ренклодами називається ціла група сортів домашньої сливи, що мають великі, овальної і навіть кулеподібної форми плоди, з дуже ніжним, соковитим і солодким м'якушем, найчастіше зеленого забарв­лення. Зимостійкість ренклодів невисока, тому їх вважають більш пів­денними рослинами. Більшість ренклодів самоплідні при запиленні пил­ком того ж сорту.

Мірабелі, тернослив та дамаські сливи — різновиди більш простих слив. Розповсюджені дуже мало, особливої цінності не являють не лише для громадських, а й для колективних та присадибних садів. На Балканському півострові, в Румунії, Польщі та деяких інших країнах терно­слив і дамаську сливу використовують для виготовлення відомої сли­вовиці.

До слив часто відносять і аличу, одну з диких її прародичок. Алича дикоросла розповсюджена на Кавказі, в Середній та Малій Азії, на Балканах. Її дерева середньої висоти, росте вона й чималими куща­ми. Листки схожі на сливові, але значно менші. Квіти білі. Плоди куле­подібні, до 2 см в діаметрі, переважно жовті, рідше червоні, приємно кислі. Використовуються для виготовлення джему, варення, компотів. В Криму вирощують крупноплідні сорти аличі, виведені А. Ф. Костіною в Нікітському ботанічному саду. їх плоди майже такої величини, як і в багатьох ренклодів, а головна цінність — раннє достигання (сере­дина липня).

Дуже цінні плоди дає японська слива. На батьківщині, в Японії, для неї несприятливий клімат, і тому дерев там небагато, зате в Амери­ці виведено цінні сорти. їх плоди вдвічі крупніші найбільших ренклодів та угорок і відзначаються чудовим смаком. Тепер ці сорти розповсю­джуються на півдні Європи, в Австралії. Можуть рости і в нас — у пів­денних районах.

Кримський селекціонер-любитель Я. І. Бомик, схрестивши японську сливу з угоркою, одержав цікавий гібрид. Він цвіте протягом місяця. Отже, весняні приморозки йому не страшні, бо пошкоджують тільки частину цвіту. Характерно, що й достигають плоди теж не відразу, а протягом одного-півтора місяця.

У колекції ботанічного саду Академії наук Киргизької РСР є ціка­вий природний гібрид согдійської сливи і в'язолистого мигдалю. Ця сли­ва має рожево-червоні, солодкі й ароматні плоди, схожі на сливу, але м'якуш у неї твердий, наче в яблука.

Велика повага до сливи засвідчується її сортовим складом: нині налічується біля 2000 сортів слив, а загальна площа сливових насаджень світу перевищує мільйон гектарів, не рахуючи дикорослих.

Особливо у великій шані слива в Сербії. Тут навіть утрадиціювався здавна чудовий звичай: народилася дитина — батько садить сливове де­рево. Пішла дитина до школи — садять ще одне. Одружуються моло­ді — посаджено ще дві сливи. Не дивно, що в Сербії на кожного жителя припадає по кілька десятків сливових дерев.

Широка розповсюдженість слив обумовлюється також надзвичай­ною швидкоплідністю, досить високою щорічною врожайністю та простотою агротехніки вирощування. Перші врожаї сливи можна одер­жати вже на 3—4-му році, а на 15-му — мати з дерева сортів Ганна Шпет, Угорка Італійська, Опішнянська та Ренклод Альтана 80—100 кг і більше, практично щороку.

Не менш цінним у сливи є розтягнутість достигання різних сортів. Плоди сорту Персикова Мічуріна, наприклад, достигають вже в липні, тоді як Угорку домашню можна збирати і в жовтні — листопаді, збері­гати в свіжому вигляді довго (у спецсховищах — навіть до лютого — березня).

Агротехніка сливи приблизно така, як у яблуні та груші. Розмі­щують її, як правило, в більш низинних місцях (бо полюбляє вологіші ґрунти). Період промислового використання сливових дерев — 25—30 років. Розмножують сливу щепленням та кореневими відприсками.